У сучасній ортопедії та травматології операційний стіл давно перестав бути просто поверхнею для розміщення пацієнта. На практиці правильна позиція є одним із ключових факторів безпеки під час оперативного втручання, особливо коли мова йде про тривалі операції, використання інтраопераційної візуалізації або малоінвазивні методики.

За роки роботи я неодноразово переконувався, що навіть технічно правильно виконана операція може супроводжуватися післяопераційними ускладненнями через помилки позиціонування. Компресійні нейропатії, ішемічні ушкодження м’яких тканин, надмірне навантаження на суглоби, порушення вентиляції та проблеми з доступом до анатомічної ділянки — усе це нерідко пов’язане саме з організацією положення хворого.

Чому позиціонування є критично важливим

В травматологічній практиці операції часто виконуються у складних положеннях із тривалим навантаженням на окремі анатомічні ділянки. Додатково ситуацію ускладнюють:

• використання турнікетів;
• робота з С-дугою;
• обмежений доступ до робочої зони;
• необхідність жорсткої фіксації кінцівок;
• тривалість оперативного втручання;
• баріатричні випадки;
• судинні та неврологічні патології.

При цьому сучасний хірургічний стіл повинен не лише забезпечувати стабільне позиціонування пацієнта, але й адаптуватися до вимог інтраопераційної візуалізації, тракційних систем та особливостей конкретного оперативного доступу.

Найпоширеніші помилки позиціонування

Помилки на етапі укладання пацієнта на хірургічний стіл можуть створювати проблеми не лише для самого хірурга, але й для анестезіологів, рентгенологічного контролю та усієї команди в цілому.

Недостатній контроль точок тиску

Однією з найбільш частих проблем залишається недостатній захист зон компресії. При тривалих процедур надмірний тиск на м’які тканини може призводити до локальної ішемії, ушкодження нервів та формування післяопераційних пролежнів.

Особливої уваги потребують:

• ліктьові ділянки;
• п’яти;
• крижова зона;
• потилиця;
• латеральна поверхня коліна;
• плечове сплетення;
• малогомілковий нерв.

У пацієнтів похилого віку та при тривалих реконструктивних операціях ризик компресійних ушкоджень значно зростає.

Неправильне положення верхніх кінцівок

При ортопедичних операціях верхні кінцівки нерідко фіксуються у нефізіологічному положенні чи залишаються без належної підтримки. Надмірне відведення плеча, ротація чи компресія в ділянці ліктя можуть призводити до післяопераційних неврологічних ускладнень.

Особливо небезпечним є тривале відведення руки за фізіологічний кут, що підвищує ризик тракційного ушкодження плечового сплетіння.

Нестабільне позиціонування

Під час травматологічних операцій часто використовується зміна положення операційного столу і тракційні системи. Якщо пацієнт недостатньо стабілізований, виникає ризик зміщення положення тіла. Це не лише ускладнює роботу хірурга, але й може впливати на точність, наприклад, встановлення імплантів.

Недостатнє планування роботи із С-дугою

Ще одна типова проблема — відсутність попереднього планування інтраопераційної візуалізації. На практиці це призводить до ситуацій, коли після укладання хворого рентген не може отримати необхідні проекції через конструкцію операційного столу або неправильне положення кінцівки.

У результаті:

• зростає тривалість процедури;
• збільшується променеве навантаження;
• ускладнюється контроль імплантації;
• можливо доведеться збільшувати концентрацію анестетиків;
• порушується ергономіка операційного процесу.

Ігнорування особливостей пацієнтів із надмірною масою тіла

У баріатричних випадках неправильне розміщення створює додаткові ризики:

• порушення вентиляції;
• підвищення тиску на судини;
• ускладнення венозного відтоку;
• нестабільність положення;
• обмеження доступу до робочої зони.

У таких випадках особливо важливими стають всебічні функціональні можливості операційного столу, рух його секцій, підйом вгору-вниз, кути нахилу і те, яким чином усе це виконується — механічно або ж за допомогою електричного приводу.

Чому ергономіка операційного столу має значення

У повсякденній практиці хірурги часто оцінюють хірургічний стіл лише з точки зору базового функціоналу. Проте під час складних ортопедичних втручань саме ергономіка суттєво впливає на роботу всієї медичної бригади.

Важливе значення мають:

• стабільність конструкції;
• рентгенопрозорість секцій;
• можливість точного позиціонування;
• електромеханічне регулювання;
• вільний доступ до робочого поля;
• сумісність із навігацією та С-дугою;
• можливість зміни положення пацієнта без порушення стерильності.

Роль взаємодії між хірургом та анестезіологом

Позиціонування хворого ніколи не повинно виконуватися ізольовано. Успішна організація операції потребує постійної взаємодії між хірургом, анестезіологом та операційною медсестрою.

Перед початком втручання важливо узгодити:

• тип операційного доступу;
• необхідність зміни положення;
• ризики компресії;
• розташування кабелів та моніторингу;
• можливість швидкого доступу до дихальних шляхів;
• особливості та супутні патології.

На практиці саме командна взаємодія дозволяє уникати більшості проблем, які виникають при складних процедурах.

Що допомагає зменшити ризик ускладнень

За моїми спостереженнями, найбільше значення мають не окремі технічні рішення, а системний підхід до організації операційного процесу.

Ефективно працюють:

• стандартизовані протоколи;
• перевірка точок компресії до початку роботи;
• використання сучасних систем підтримки та фіксації;
• регулярне навчання персоналу;
• використання сучасних методик та обладнання.

Висновки

У сучасній ортопедії та травматології правильне розміщення хворого є невід’ємною частиною безпечного хірургічного процесу. Помилки на етапі укладання можуть впливати не лише на комфорт хірурга, але й безпосередньо на результат втручання та післяопераційне відновлення.

Саме тому питання ергономічності операційної, правильного вибору медичного обладнання, організації простору та завчасне планування всіх етапів процедури мають розглядатися як повноцінна складова сучасної хірургії, а не лише як окрема технічна деталь клінічного процесу.

Автор матеріалу:

Оліфіренко Олексій Іванович

Лікар ортопед-травматолог. Спеціалізується на корекції викривлень хребта, діагностиці та терапії захворювань кістково-м’язової системи, включаючи остеохондроз і міжхребцевих грижу. В роботі використовує методики немедикаментозної терапії, компетентний як кінезіотерапевт.

Оліфіренко О.І. є автором 17 наукових робот з питань захворювань плечового суглоба, консолідації переломів, патогенезу остеопорозу.